Робота із створення української породи коней була розпочата в 1945 р. на Українському кінному заводі № 173 Дніпропетровської області. На той час у цьому господарстві було багато трофейних угорських напівкровних кобил порід гідран. ноніус, фуріозо, нортстар. На початок 1948 р. на заводі налічувалося 308 кобил та 25 жеребців-плідників, з них тракененської породи – 9 голів. Чистокровної верхової – 5, ганноверської – 4 та помісних від схрещування угорських кобил з чистокровними жеребцями – 7 голів. До 1951 р. тут проводили комплектування відтворного складу заводу кращим поголів’ям та ранжування племінних жеребців і кобил, пошуки кращих варіантів міжпородних схрещувань. На кінець 1951 р. завод мав 300 кобил, з яких 170 були напівкровними угорськими (всі мали породне тавро), а 130 – помісями першого покоління від схрещування угорських кобил з ганноверськими, тракененськими і чистокровними верховими жеребцями.
Наказом Міністерства сільського господарства колишнього Радянського Союзу робота із створення породи проводилася на Провальському (Луганська обл.) і Скадовському (Херсонська обл.) кінних заводах, фермах племінних коней Дніпропетровщини, Зачепилівського і Красноградського районів Харківської, Карлівського і Машівського районів Полтавської областей. Ці чотири райони входили до зони діяльності Красноградського держплемрозплідника і разом мали 57 жеребців, 230 кобил та 119 голів молодняку. Тим же наказом ставилося завдання створити до 1960 р. нову породу верхово-запряжних коней для потреб армії та сільського господарства.
Ця робота була спрямована на складне відтворне схрещування названих європейських порід. Помісей бажаного типу парували між собою, масивних кобил з ознаками грубості – з чистопородними, а мілких за калібром – з ганноверськими і тракененськими жеребцями. Кращими за вираженістю у потомства бажаного — верхового-запряжного – типу були жеребці: тракененський Тайфун 1938 р.н. та ганноверські Шторм 1935 р.н. і Хрусталь 1940 р.н.
У червні 1953 р. було прийнято рішення про створення української верхової породи коней для потреб кінного спорту на основі наявного верхово-запряжного помісного поголів’я. У тому ж році Українському кінному заводу було поставлено для племінного використання чистокровних жеребців: Баргузина (Гібрид — Берьоза), Вазгіро (Борейн — Віола), Бріга (Багор — Гіпотеза) та ін. З цього часу до створення породи залучено Олександрійський кінний завод, який мав помісне поголів’я коней з найбільш вираженим верховим типом. Це були метиси (поміси) різних поколінь від схрещування чистокровної верхової та угорських порід.
За піввіковий період спеціалісти і працівники кінних заводів методом складного відтворного схрещування вивели оригінальну породу верхових коней, яка поєднала в собі енергійний темперамент, силу і жвавість чистокровної, красу й елегантність форм орлово-ростопчинської (російська верхова), великий зріст, масивність, продуктивність рухів та спортивні якості західноєвропейських порід. Порода затверджена наказом Міністерства сільського господарства колишнього Радянського Союзу від 16 жовтня 1990 р. за № 168. Великий внесок у створення породи зробили П.Я. Білан, В.П. Шимширт, В.Ю. Кологривов, О.А. Калантар, Д.А. Волков, В.О. Пересада, О.В. Родіонов та ін.
Коні української верхової породи добре зарекомендували себе у класичних видах кінного спорту, особливо у виїздці та конкурах. На конях цієї породи Іхор, Хіхта, Резерв, Рух, Плот, Штаб, Шквал, Іртиш, Ігрок, Бакен та вітчизняні спортсмени з кінного спорту І. Кізімов, Ю. Ковшов, В. Угрюмов, Л. і Т. Ваврищуки, В. Місевич, О. Климко, О. Сірош, В. Погановський, В. Дуркот, В. Вощакін, Г. Мартиненко неодноразово перемагали у змаганнях з виїздки та долання перешкод на Олімпійських іграх в Мехіко, Мюнхені, Москві, Сеулі, на чемпіонатах світу, Європи, колишнього Радянського Союзу та України.
Нині племінну роботу з породою ведуть 5 кінних заводів Олександрійський, Лозівський, Дніпропетровський, Деркульський, і Новоолександрійський та приватні власники.