Новоолександрівська ваговозна порода коней поряд з українською верховою є національним надбанням та золотим фондом українського кіннозаводства

Історія створення породи бере початок з другої половини ХІХ ст., коли з Бельгії до України почали завозити арденів. Спочатку їх розводили на приватних кінних заводах Кочубея і Чаплиць на Полтавщині, з 1872-го по 1890 р. – у Деркульському, а на початку 90-х років – у Дібрівському кінних заводах. Завезені ардени не вирізнялися гармонійною будовою тіла, мали недоліки екстер’єру. Проте мали добру роботоздатність, були невибагливими, що й сприяло їх популяризації.

Місцевих, частково покращених кобил схрещували з гірськими бельгійськими арденами, щонайменше – з брабансонами та першеронами.
Для поліпшення арденів багато зробив Дібрівський кінний завод. Завдяки продуманим відбору і підбору було створено свій тип ваговоза, який відрізнявся від чесменського меншим зростом, широким та глибоким корпусом. Тут було вирощено жеребців Караула 1902 р., Ларчика 1918 р. і Подьонщіка 1918 р., які згодом стали родоначальниками ліній. У 1922 р. племінне поголів’я арденських коней переведено на Новоолександрівський кінний завод, де на його основі було створено нову вітчизняну породу ваговозів.
Надремонтних жеребців Новоолександрівського кінного заводу продавали на племінні ферми колгоспів і радгоспів, де їх широко використовували для поліпшення робочих коней, якість була досить низькою. Поліпшене робоче поголів’я вирізнялося типом, калібром, екстер’єром та походженням. Типізацію його в Україні здійснювали розведенням помісей бажаного типу між собою та поглинальними схрещуванням з новоолександрівськими жеребцями. З 1923 по 1929 роки основним методом розведення в заводі був інбридинг різного ступеня з метою закріплення типу ваговозного коня, що має хороші алюри, велику вантажопідйомність, невибагливість і життєстійкість. Подальша робота будувалася на кросах ліній із одночасним застосуванням інбридингів. В результаті було отримано тип коня, який характеризувався невеликим ростом, широким бочкоподібним корпусом на низьких, сухих правильно поставлених ногах, з легкою головою, короткою широкою шиєю, довгим роздвоєним, широким трохи вислим крупом.

На наступному етапі розведення, аж до 1941 року, головною метою заводу було отримання більших коней правильного екстер’єру та високої працездатності.

Після повернення з евакуації завод продовжував селекційну роботу у визначеному напрямі і до 1952 р. створив свій оригінальний тип ваговоза – невеликий, сухий, з добрим норовом і з хорошими робочими якостями, невибагливий до умов утримання і використання. Виведення цього типу ваговоза було засвідчене наказом Міністерства радгоспів України за № 79 від17 лютого 1972 р. У планах селекційної роботи з відповідним поголів’ям та перспективних планах розвитку конярства в республіці ставилося завдання перетворити весь оригінальний внутрішній породний тип російського ваговоза на самостійну породу.

За період 1960 – 1997 рр. проведено консолідацію новоолександрівських ваговозів за типом, екстер’єром, робочими якостями та калібром. Цього було досягнуто чистопородним розведенням, у разі потреби – інбридингів на видатних за типом і роботоздатністю коней, перевірених кросів ліній і родин. Випробування коней до 1990 р. було обов’язковим елементом селекційної роботи. Понад двадцяти представникам новоолександрівського типу було присвоєно звання чемпіонів та рекордистів породи. Серед них жеребець Кокетливий, батько чемпіона ВДНГ СРСР Бука, а також Тантал – абсолютний чемпіон у триборстві. Жеребець Пакет вивіз вантаж 24 тони на 3 м 55 см. Тамбур — рекордист породи по тягловій витривалості вивіз вантаж 9,4 тонни на 1147 м. Кобила Геральдика — рекордистка з доставки вантажу риссю пройшла дистанцію 2000 м з тягловим зусиллям 50 кг за  20,4 сек. У випробуваннях на максимальну силу тяги кобила Любимиця виявила тяглове зусилля, яке відповідає вазі на колесах 31 т.

Після проведеної апробації перша вітчизняна порода ваговозів – новоолександрівська була затверджена наказом Міністерства агропромислового комплексу України за № 518 від 9 листопада 1998 р. Найбільший внесок у її створення зробила М.С. Кемарська – головний зоотехнік Новоолександрівського кінного заводу, заслужений зоотехнік України, яка віддала улюбленій справі понад 40 років свого життя.

Сучасні коні новоолександрівської ваговозної породи невеликі, гармонійно складені, широкотілі, міцної конституції, з енергійним урівноваженим темпераментом, великою роботоздатністю. Дуже цінуються їх невибагливість до корму, здатність добре його засвоювати та зберігати вгодованність. В них добре виражені ознаки м’ясності і молочності, що робить їх перспективними у розвитку продуктивного конярства. Молочна продуктивність чистопородних кобил ВНДІ конярства становила 2561 кг, а максимальна (у кобили Лукошкі) – 3109 л за 197 днів лактації. Ще однією якістю породи є їх скоростиглість. Вже до півтора року вони за висотою в холці досягають 96-97%, а по живій масі 75% дорослого коня і до 3 років по всіх промірах і живій масі майже повністю закінчують своє зростання.

Середні проміри жеребців 156-165-200-24 см, кобил 152-161-192-22 див. Характерними ознаками коней цієї породи є: пропорційна голова, широка коротка шия, рівна спина і поперек, кріпкий, широкий злегка спущений круп, добре розвинена мускулатура, правильна постановка кінцівок. Еталоном з екстер’єру та типу визнано жеребця Новоолександрівського кінного заводу Вальс. 1993 р.н.( Літак – Лібретта )

Переважають руда, рудо-чала та руда в сивині масті, рідко трапляються гніда і ворона.
Племінне поголів’я зосереджене в Новоолександрівському, Дібрівському кінних заводах, а також у деяких приватних підприємців.