Професор В.О. Вітт писав, що чистокровна верхова порода є зразком колективної зоотехнічної творчості багатьох людей і що немає іншої породи сільськогосподарських тварин, як і іншої породи коней, в яку було б вкладено стільки людської праці й терпіння, честолюбства і захоплення, таланту та розуму.
Чистокровна верхова порода була виведена в Англії у другій половині XVII – першій половині XVIIІ ст. складним відтворним схрещуванням місцевих кобил верхового типу з жеребцями арабської, перської, турецької, варварійської, іспанської та інших порід. Породні ознаки цих коней формувалися протягом тривалого розведення бажаних помісей «у собі» в умовах м’якого клімату, повної забезпеченості кормами, в тому числі якісними пасовищами, застосування спеціального тренування та випробування на скачках. Жеребців для заводського використання відбирали переважно за показниками іподромних випробувань та походженням.
Англійські спеціалісти запозичили в арабів перевірений віками досвід селекції коней: оцінка і відбір за результатами скакових випробувань жеребців і кобил, розведення у чистоті та використання у племінній роботі даних про походження кожного коня (родоводів). Надзвичайною заслугою англійських селекціонерів є впровадження у практику документування всього того, що пов’язано з виведенням цієї породи.
Уже понад 300 років чистокровних верхових коней оцінюють і відбирають тільки за результатами іподромних випробувань. Упродовж ХІХ і ХХ ст. удосконалювалася система випробування коней: модернізація іподромів, впровадження стартмашин та електронних засобів обліку часу, фотографування кожної скачки по всій доріжці в кількох ракурсах, теле- і відеоінформація.
Важливу роль у створенні породи відіграли призи, диференційовані за віком і статтю коней та за дистанціями. Вони сприяли не тільки моральному, а й матеріальному заохоченню власників коней до вирощування високоякісної племінної продукції. Серед багатьох скачок для чистокровних верхових коней найпопулярнішими в Англії є так звані класичні або традиційні призи. Їх так називають ще й тому, що від часу заснування і дотепер вони проводяться за незмінними правилами стосовно дистанції, часу року, місяця і дня, маси жокея та місця проведення. Тому результати випробування коней в класичних скачках дають досить об’єктивний матеріал для порівняння, аналізу й висновків. Саме серед коней – переможців у скачках на приз, особливо Дербі, Сент Леджер та Окс, виявляють майбутніх класних плідників і заводських кобил.
У різні роки ХХ ст. було введено порівняльні призи, за які змагаються коні віком 3 роки і старші. Вони мають на меті порівняти скаковий клас ставок (приплід) різних років. Найбільшими з порівняльних призів є: приз короля Георга VI та королеви Єлизавети (дистанція 2414 м); кубки Англії – Аскотський золотий (4022 м), Донкастерський (4022 м) та Гудвудський (4223 м), а серед міжнародних – приз Тріумфальної арки (Париж, 2400 м, з 1920 р.), Кубок Європи (Кельн, Німеччина, 2400 м, 1960 р.), Великий інтернаціональний (Лаурелі, США, 2400 м, з 1956 р.).
Успіхам англійських кіннозаводчиків значною мірою сприяє видання скакових календарів та Державних книг племінних коней – студбуків. Перший скаковий календар виданий у 1727 р. Дж. Шені. З 1773 р. їх видають щороку. В них подається найповніша інформація про результати випробування усіх коней, які перебували на іподромах Англії, їх здобутки у скачках. За даними календарів судять про високий, посередній чи низький скаковий клас жеребців і кобил.
У 1793 р. родина (тепер фірма) Джеймса Уетсербі видала перший том студбука, до якого занесено 103 жеребців і 100 кобил, залучених до створення нової породи. Їх походження подається аж до 1660 р. В наступні томи не записували (і не називали чистокровними) тих коней, батьки яких не були записані у попередні томи, тобто була впроваджена закрита Державна книга племінних коней, яка існує й нині. Головна її мета – забезпечення жорсткого контролю за розведенням цих коней у чистоті. Видання цих книг в Англії контролюється Жокей-клубом, заснованим у 1750 р.
За матеріалами систематичних випробувань та виставок було встановлено, що за кількістю перемог у різних скачках і за типовістю кращими були потомки жеребців Метчема 1748 р.н., Херода 1758 р.н. та Екліпса 1764 р.н. Згодом їх стали називати родоначальниками породи. Походять вони від трьох вивідних зі Сходу жеребців, які не випробовувалися в скачках на іподромах, проте через своїх численних потомків мали надзвичайно великий вплив на становлення породи (Байєрлей Терк, Дарлей Арабіан, Годофін Барб). У родоводах усіх чистокровних коней світу з батьківського боку обов’язково є ці клички.
У різні часи чистокровних верхових жеребців використовували для поліпшення існуючих та створення інших порід коней.
Сучасні чистокровні коні мають великий зріст, добре розвинений тулуб, суху будову тіла, сильні мускули, енергійно рухаються. Голова у них переважно мала, суха з прямим профілем; шия довга, пряма; холка висока і довга; спина і поперек прямі, міцні; круп довгий, трохи приспущений; ноги довгі з міцними мускулами та чітко вираженими («відбитими») сухожилками, добре розвиненими суглобами. Масть переважно гніда, темно-гніда, руда, рідко ворона і сіра.
В Україні коней цієї породи вирощують на Деркульському, Дніпропетровському, Онуфріївському та Стрілецькому кінних заводах і у деяких приватних власників.